Як розуміти емоції дітей

Часом батьки чи вчителі чекають від дітей такої ж виваженої поведінки, як від інших дорослих. Але власні емоції та реакції на навколишні події діти виражають інакше. І те, що вони кажуть, не завжди означає те, що вони відчувають. А все тому, що мозок людини розвивається поетапно. І у певному віці деякі процеси цього розвитку ще не відбулися.

Під час війни ментальний стан дуже нестабільний. Дітям впоратися з емоціями складніше, ніж дорослим. Тому важливо знати особливості дитячої психіки, щоб краще розуміти дитину та допомогти їй опанувати власні емоції.

Про те, як саме розвивається мозок протягом життя, у нейробіології є кілька теорій. Це може бути неперервний процес або «стрибки». Поділ на періоди розвитку мозку є умовним. А починається цей процес ще в утробі матері.

Приблизно до 25-27 років мозок знаходиться на стадії розвитку. Завдяки досвіду в ньому формуються нові нейронні зв’язки – шляхи від однієї нервової клітини до іншої. Це наче протоптати стежку в полі: спершу складно, а потім вона стає знайомою зручною дорогою. Саме так ми вчимося чогось нового і пізнаємо світ навколо.

Але мозок не розвивається одночасно весь. Є окремі його ділянки, що відповідають за ті чи інші функції. Ці ділянки «спілкуються» між собою за допомогою зв’язків. Але розвиватися можуть у різному темпі.

Оскільки ми говоримо про емоції, нам важливо звернути увагу на дві області мозку: лімбічну систему та префронтальну кору.

Лімбічна система відповідальна за формування емоцій, мотивації, реакцій поведінки. Особливо тих, що пов’язані з виживанням, тому імпульси лімбічної системи – миттєві. Наприклад, ви краєм ока побачили, що на вас щось падає – виник страх – ви швидко пригнулись. Лише через кілька секунд зрозуміли, що тією загрозою була лише тінь. Але у лімбічної системи немає часу думати, вона дбає про те, щоб ви вижили. А страх, який ви відчуваєте, спонукає діяти. Такою ж емоцією виживання може бути гнів, він слугує як самозахист.

Префронтальна кора відповідальна за когнітивні функції. Серед них є контроль емоцій, поведінки та врівноваженість. Саме префронтальна кора допомагає нам впоратися із сильними емоціями, що виникли у лімбічній системі. Адже ці області мають зв’язки між собою. Отже, доросла людина, у якої добре розвинені ці дві ділянки мозку, може врегулювати власні емоції та не дозволити їм перейти у певні дії. Наприклад, якщо ви сильно розізлились, то можете стриматись, щоб не скривдити іншу людину.

Але це не працює з дітьми. І причина в етапах розвитку різних ділянок мозку. Річ у тім, що лімбічна система формується до 10-12 років. А префронтальна кора дозріває останньою серед усіх ділянок.

Тобто у ранньому дитинстві діти тільки вчаться виражати свої емоції за допомогою міміки та слів, а також розуміти власні емоції та інших. А приблизно з 10-12 років настає «гарячий» період: лімбічна система вже сформувалась, емоції вирують, але контролювати їх дуже важко, оскільки префронтальна кора ще не працює на повну потужність.

Під час війни діти можуть бути надто емоційними: проявляти агресію чи сильний смуток. Але в більшості випадків їхні емоції – це норма. Якщо ви не помітили ознак ПТСР чи іншого розладу психіки, то звертатися до фахівця не обов’язково. У нестабільний час дітям для почуття захищеності перш за все потрібні батьки. І важливо, щоб вони дитину розуміли та допомагали їй впоратися з виром емоцій.

Завдання батьків зараз не стільки в тому, щоб приховати від дітей біль і страждання навкруги, оберігаючи від поганих почуттів. Батькам варто свідомо пройти з сином чи донькою разом через цей стан, допомогти дитині зрозуміти себе. Дитячий психіатр Олег Романчук радить розділяти з дітьми їхні негативні почуття.

Частими емоціями зараз у дітей є злість та агресія. Дитина може вередувати, влаштовувати істерики, відмовлятися слухати батьків і дотримуватися правил. Важливо розуміти, що дитина протестує не проти правил безпеки, а проти ситуації, що склалась. Вона не хоче, щоб була війна, щоб лунала сирена, не хоче покидати дім чи сидіти в укритті замість цікавих занять. Це нормальне бажання, варто дати дитині зрозуміти, що ви на її стороні. Але все ж таки в питаннях дисципліни будьте непохитні. Дитина повинна усвідомлювати: щодо правил безпеки компромісів бути не може. Ця пам’ятка може стати у пригоді під час розмови з дитиною про війну або правила мінної безпеки, яких потрібно дотримуватись.

Також злість у дітей різного віку може проявлятись у бажанні помститись. Дитина може бажати смерті тим, хто заподіяв лиха, кричати, лаятись. У такому випадку Олег Романчук радить розділяти злість за типами: це може бути праведний гнів або деструктивна ненависть.

Енергія злості дуже потужна, і зупинити її миттєво неможливо. Нейробіолог Р. Дуглас Філдс радить не зупиняти дитину в момент приступу агресії. Адже прохання врегулювати емоції – це звернення до частини мозку дитини, що ще не розвинулась. Тому краще почекати, поки дитини заспокоїться, а тоді вже говорити з нею.

Також вчений радить пояснювати дитині причини її злості, але не просити не сердитися. Адже важливо вчитися регулювати імпульси агресії, це великий крок у досягненні самоконтролю.

Коли дитина злиться через зовнішні обставини, важливо підтримати її та пояснити, що ця реакція цілком нормальна. А потім допомогти направити енергію злості у правильне русло: спорт, хобі, волонтерство.

Також через війну й обставини, що склалися, діти можуть відчувати образу на інших. Наприклад, ображатися на друзів, які знаходяться у безпеці за кордоном. Насправді дитина не хоче, щоб близькі їй люди також перебували у стресових обставинах. Її просто обурює те, що вона у них знаходиться і мусить пристосовуватись та змінювати звичний спосіб життя.

Допоможіть дитині розібратися, що їй болить у цьому випадку: що саме ображає, що обурює. Що дитина довідується про себе в цій ситуації і як вона може її зрозуміти.

Дитячий психіатр Олег Романчук говорить про те, що діти вчаться розуміти та регулювати власні емоції на прикладі батьків. Тому батькам перш за все потрібно самим навчитись опановувати власні почуття. Дорослим важливо називати власні емоції у комунікації з дітьми та проговорювати дії, що допомагають їх врегулювати. Наприклад, «Я зараз роздратований/-на, тому що втомлений/-на. Я не хочу на тебе кричати, тому я зроблю перерву, щоб заспокоїтись, і ми повернемось до розмови.»

Діти слухають, як ми говоримо про свій стан: коментуємо, надаємо назву власним та їхнім емоціям і почуттям. Так вони отримують корисний досвід і розвивають власну емоційну компетентність, що неодноразово стане у пригоді як одна з головних життєвих компетенцій.

Ще більше порад для батьків з психосоціальної підтримки дітей можна знайти тут.

Авторка: Олена Коваль